Українці не повинні вважати себе переможеними – така несподівана теза прозвучала від авторитетного економіста, який проаналізував глобальну ситуацію навколо російської агресії. За його словами, Європа допустила цілу низку стратегічних помилок, які суттєво вплинули на перебіг подій. Насамперед, це стосується недооцінки економічної стійкості Росії та переоцінки ефективності санкцій. Але це тільки вершина айсберга – справжня проблема глибше.
Аналітик звертає увагу на те, що світова спільнота просто не помітила одного з найголовніших процесів XXI століття. Центр світової політики та економіки стрімко зміщується на Схід, а західні країни продовжують жити за інерцією, ніби світ застиг у 1990-х роках. Ця сліпота мала прямі наслідки і для України, і для всієї Європи.
Отже, яке ж рішення цієї головоломки пропонує експерт і як насправді будуть розгортатися подальші події? Розберемося детально.
Чому Європа недооцінила Росію
Західні аналітики довгий час вважали російську економіку придатною для легкого придушення. Мовляв, кілька раундів санкцій – і країна впадеться на коліна. Але реальність виявилася куди складніша. Росія, попри всі обмеження, зберегла здатність виробляти критично важливі для війни матеріали та технології. Торгівля через посередників, розвиток альтернативних ланцюгів постачання, допомога Китаю та Індії – все це дозволило российській економіці адаптуватися набагато швидше, ніж очікували в Брюселі та Вашингтоні.
Експерт наголошує: європейці припустилися класичної помилки стратегічного планування. Вони аналізували Росію через призму західних економічних норм, не враховуючи, що Москва мислить іншими категоріями. Для Кремля важлива не якість життя населення, а військова потужність. Це дозволяє російському керівництву робити вибори, які західна логіка вважала б економічним самогубством.
Крім того, санкції вдарили не лише по Росії, але й по самій Європі. Енергетична криза, інфляція, втрата конкурентоспроможності на світовому ринку – все це побічні ефекти, які перетворили Європу на реального постраждалого від санкційного режиму. Часи, коли Захід мав привілей керувати глобальною економікою без суттєвих для себе збитків, наближаються до кінця.
Ефект санкцій: де вони спрацювали, де ні
Санкції мали бути панацеєю. Теорія звучала просто: відключимо Росію від SWIFT, заморозимо активи олігархів, обмежимо доступ до передових технологій – і економіка впаде. На практиці все виглядає інакше. Так, деякі санкції справили вплив – особливо на мікроелектроніку та авіацію. Але ці обмеження не були настільки катастрофічними, щоб поставити Росію перед вибором: здатися або голодувати.
Натомість Москва знайшла обхідні шляхи майже для всього. Китайські та індійські компанії охоче беруть російське природний газ і нафту з дисконтом. Північна Корея постачає военну амуніцію, Іран – дрони. Європейські медикаменти йдуть через треті країни. Технології можна купити чорним ринком або скопіювати. Війна вимагає не планшетів і смартфонів, а сталі, пороху та людського ресурсу – всього того, що Росія може виробити сама.
Економіст особливо критикує твердження про те, що російська економіка порівнялася з економікою Болгарії чи Греції. «Для військової машини це не має значення», – пояснює він. Росія виготовляє достатньо озброєння, щоб утримувати передову та навіть розширювати її. Попит на звичайні консьюмерські товари впав, але це некритичне. Люди звикають до дефіциту, а держава спрямовує всі ресурси на армію. В такому режимі санкції втрачають значну частину своєї ефективності.
Зміщення центру світової політики: що не помітила Європа
Але найголовніша помилка Заходу – це невміння бачити великі тренди. За останні два десятиліття карта світу змінилася різко. Азія наростила економічну потужність, Африка проснулася від сну, а США вже не мають монопольної влади на світові процеси. Між тим, європейські лідери продовжують вести себе так, ніби XX століття не скінчилося.
Індія, найбільш населена країна планети, не поспішає приєднуватися до санкцій проти Росії. Вона розуміє, що її безпека залежить від балансу сил у регіоні, а не від голосу в ООН. Китай явно симпатизує Москві, виступаючи як союзник, але при цьому зберігаючи дистанцію. Країни Глобального Півдня взагалі вважають весь цей конфлікт справою європейців та американців, в яку вони не мають наміру втягуватися.
Геополітична реальність така: Захід вже не диктує умови світові. Він може впливати, переконувати, грозити – але командувати більше не може. А Україна, на жаль, виявилася в становищі, коли їй потрібна допомога тих, хто більше не є гегемоном. Це означає, що мати від них можна менше, ніж розраховувалося.
Який сценарій найвірогідніший для України
Економіст не дає однозначного прогнозу, але малює картину більш реалістичну, ніж офіційна риторика. Схоже, ані повна перемога України, ані капітуляція не є найвірогіднішим сценарієм. Замість цього формується картина довгої окопної війни, яка може тривати роками. Росія виснажується, але не колапсує. Україна чинить опір, але не має сил для контрнаступів у великому масштабі. Обидві сторони застрягли в позиційній війні.
У такому випадку рішення прийде не на полі бою, а в переговорах. І переговори ці будуть визначатися не подвигами ЗСУ або втратами російської армії, а інтересами глобальних гравців – США, Китаю, Індії. Європа в цьому процесі виявиться другорядним гравцем, що спостерігає, як інші дають карти.
Але цей сценарій не означає поразку України. Це означає переживання, адаптацію та боротьбу за місце в новому світовому порядку. Країна має залишатися активною, сильною та незалежною – саме це дозволить їй вплинути на прийняття рішень стосовно свого майбутнього.
Урок для України та світу
Основний висновок експерта дивує своєю простотою: світ змінюється швидше, ніж здатна змінюватися політична система. Європа живе вчорашнім днем, США перераховуються з новими проблемами, а насправді рішення приймаються в Пекіні, Делі та навіть в Тегерані. Україна повинна це розуміти і будувати свою стратегію не просто на надії на західну допомогу, а на розумінні цих нових реальностей.
Це не песимізм – це реалізм. Україна не розбита і не має причин вважати себе переможеною. Але вона також не может розраховувати на чудо. Їй потрібна довга дистанція, стійкість, економічна незалежність і вміння маневрувати в світі, де немає абсолютних союзників, а лише тимчасові.
Саме цей паралельний світ, де центр ваги переміщується на Схід, повинен стати орієнтиром для українських стратегів. Хто цей світ розуміє рано, той отримає перевагу. Хто продовжує жити старими уявленнями, той програє.
